Винними слідами Сковороди

«Любив вишукані вина, курив вірменський тютюн, пив вранці чай з лимоном і ласував сиром пармезаном», — так про Сковороду пише Андрій Любка.

«Засуджує вживання м'яса і вина, і сам їх чужиться», — а так згадує філософа його учень Микола Ковалинський.

Обидві думки стосуються однієї людини. То Сковорода: шукач вина та поціновувач смачних напоїв і наїдків — чи ж вегетаріанець, аскет і відлюдник? Що він їв, пив та як шукав вино, а знайшов — істину: завдяки вину.

Сковорода завжди наголошував, що він українець, і в росії ніколи не затримувався надовго, бо все там йому було огидним. Росіяни ж натомість завжди хотіли приписати Сковороду з його філософією собі, та не вдалося. Коли ж окупанти прийшли в Україну в 2022 році, якраз на 300-річчя від дня народження філософа, то знищили його музей у селі Сковородинівка. Вірогідно, спрацював їхній черговий фетиш на дати.

Український Епікур

У багатьох статтях про Сковороду його називають «Діогеном зі Слобожанщини» або ж «Харківським Діогеном». Діоген був філософом-аскетом, який значну частину життя прожив у бочці та зневажав багатство. Ймовірна схожість філософів — у прагненні до усамітнення та пошуку істини. Втім, Сковорода був із доволі багатої сім'ї. У документах знаходять підпис «малоґрунтовий козак», що вказувало на малу кількість землі, але не на бідність. Приміром, було знайдено документ про сплату батьком Сковороди податку з продажу горілки: покухового збору.

«Сава Сковорода продає 125 літрів горілки та платить податок 50 копійок. Це величезна сума: для порівняння, у Києві тоді можна було купити поганеньку хату за 20 рублів», — пояснює історик Вадим Назаренко.

Виробництво горілки було привілеєм і мало назву винокуріння та шинкування. Історик припускає, що у батька Сковороди була винокурня, або ж він займався перепродажем, але що точно — родина не бідувала. Тож ймовірно, що зародки формування гастрономічних уподобань Сковорода отримав ще з дитинства.

Протягом життя Сковорода дотримувався швидше принципів епікурейців: міри у всьому. І хоча від деяких втіх краще відмовитися, духовні потреби варто задовольняти, бо саме це призводить людину до стану спокою та незворушності. Пишуть, що Епікур, вмираючи, приймав ванну і просив принести йому вина.

Микола Ковалинський у книжці «Життя Сковороди» описує філософа так: «Був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав».

Сковорода — шукач вин, або «істина завдяки вину»

У 1745 році від імператорського російського двору посилають шукачів вина. Вони відправляються у Токай — місцевість на схилах південних Карпат сучасної території Угорщини. Петро І любив тамтешнє вино, а імператриця Єлизавета казала, що без того вина просто не може. У «Токайській комісії» опиняється і Григорій Сковорода.

Як Сковорода потрапив туди — як сомельє, священник, хорист чи помічник — думки дослідників різняться. Та цікавіше, чи Сковорода під час мандрівки куштував вино.

Заготівля вина для імператорського двору була справою генерал-майора Вишневського. У місію до Токаю Григорія взяв саме він. Є дані, що самі ці двоє і стали «язиками», які куштували вино. У мандрівці вони не лише обирали вино, вони вивчали його та досліджували процес виготовлення. Цікаво, що спочатку Вишневський вважав, що старі вина купувати не варто, бо вони не відповідають смакам імператриці та занадто дорогі. Але згодом він змінив думку: аж так, що попросив імператрицю вислати ще грошей.

Сковорода потрапив у комісію, аби мати змогу подорожувати Європою для пізнання, так вважає історик Олександр Алфьоров. Добре відомий вислів «істина у вині» по-сковородівськи звучала б як «істина завдяки вину».

Просвітницький гастротур тривав п'ять років. Сковорода побував у Відні, Буді, Братиславі та інших містах, познайомився із вченими людьми й набув нового досвіду, розповідає професор і вчений Петро Кралюк.

Цікаво, що про Токайську винну мандрівку учень філософа Ковалинський згадує лише кількома словами. Можливо, так прагне підтримати благопристойний імідж учителя, якому б не пасувало п'ять років смакувати вином: якось не по-християнськи.

Проте «через вино», «у вині» чи «завдяки вину», але Сковорода все ж знаходить істину та повертається з мандрівки вже геть іншим. По-іншому думає, по-іншому намагається жити. Змінюється і харчування філософа. Сковорода встає дуже рано, їсть раз на день, не споживає м'яса та риби, але полюбляє молочні продукти. Він навіть пише трактати про здорове харчування.

Стіл, за яким сидить Сковорода

Якщо уявити стіл ХVІІІ століття, там точно будуть страви із зерна (найбільше — із жита та пшениці), з овочів і фруктів (буряки, капуста, огірки, цибуля, ріпа та морква, які прийшли ще з періоду Київської Русі, та баштанні культури — з XVI–XVII сторіччя). Помідорів не було: вони з'явились лише у XIX столітті, як і баклажани.

Було, звісно, і сало. Але не свининою єдиною: до XIX століття з м'яса поширенішими були яловичина та баранина. Саме в той час з'являються картопля, кукурудза та соняшникова олія (до того смажили на смальці, конопляній та лляній олії).

Щодо інших імпортних продуктів, українці вже їдять фініки, маслини, сухофрукти, навіть морепродукти та чорну ікру, починають пити каву та чай. Серед ввезених фруктів — лимони. Дорогим імпортним товаром був рис.

Щодо алкоголю, то «асортимент був доволі широкий: вишнівка, слив'янка, малинівка, лимонка, токайське вино, шампань, французька водка», запевняє історик Максим Яременко. Досить поширеними були пиво та горілка, а також дулівки — наливки з груші сорту «дуль».

Пити могли з дерев'яних коновок: це спеціальна посудина для пиття, висотою 20–40 см, схожа на кухоль чи глек.

Ходили до шинків, яких тоді було дуже багато. Наприклад, в українському місті Мені у середині ХVІІІ сторіччя було 16 шинків. А проживало у містечку трохи більше 1 600 осіб. Тобто на 100 людей — один шинок. Залежно від напоїв, вони могли бути медові, винні, бражні, горілчані. Розташовувались у підварку — господарській споруді, або у хаті, у дворі чи в окремій будівлі.

Заможні люди смакували імпортними винами.

У другій половині ХVІІІ століття було багато імпортних вин, і вони були дорогі. Найближче та найдешевше — судацьке вино з Криму, потім — волоські вина з Молдови та Румунії, кіпрське вино з Османської імперії, західні вина: елітне та дороге токайське та вина з Італії, Франції та Німеччини: рейнське й бургундське.

Звісно, те вино, яке було ближче, коштувало дешевше, але не завжди. Вже потроху цінувалась якість, навіть з'являлося щось на кшталт сучасних «брендів». Брендованим тоді могло вважатися вино, яке, приміром, сподобалось комусь із імператорського двору.

А так пишуть про тогочасні вина у французькому «Трактаті про чорноморську торгівлю»: «Крим виробляє відмінне вино, і його вдосталь: воно все дуже легке біле і дуже діуретичне. Є тільки вино з кантону Судак, яке є міцним, і його можна віднести до лікерних вин. Кантони з найбільш шанованими винами — Soudag Belbek Katchi & Elma. Найбільша кількість цих вин продається в країні».

Якщо ж уявити стіл ХVІІІ сторіччя, за яким сидить Григорій Сковорода, там, ймовірно, будуть продукти довголіття: плоди та зелень. Побачимо молочні продукти і хліб, який тоді був насичений клітковиною та досить ситний. Можливо, серед іншого, саме завдяки такому харчуванню Сковорода мав достатньо здоров'я, щоби мандрувати чверть століття та дожити до 71 року. Звісно, на столі стоятиме і вино — чи не стоятиме?

«Засуджує вживання м'яса і вин, і сам їх чужиться»

Чому ж Сковорода не їв риби і м'яса? На його думку, якщо людина вживає багато м'яса та алкоголю, вона зациклюється на тривожних розумуваннях, а отже, передчасно старіє.

Такі погляди філософа не завжди розуміло його оточення. Учень Сковороди Ковалинський пише: були часи, коли його вчителю висували «лжемудре високодумство», бо той «засуджує вживання м'яса і вина, і сам їх чужиться».

Філософ відповів, як міг лише він: «Був час, і тепер буває, що для внутрішньої моєї економії утримуюсь я від м'яса та вина. Але чи не тому лікар забороняє вживати часник тому, у кого шкідливий жар в очах? Усе благостворено від всещедрого творця, але не всім і не завжди все буває корисним. Не хибно вважати, що всяка їжа і напої є корисними, але варто зважати на час, місце, міру, особу».

Філософ навіть трохи потролив кривдників: мовляв, чи не біда була б, якби немовляті дати міцної горілки?

«Посилаю сиру пармезану і голландського. Бажаю їсти і пам'ятати нас»

Та чи був раціон Сковороди таким правильним, чи все ж мав певні огріхи? У ранніх листах до Ковалинського Сковорода просить «надіслати гарного вина та сиру». У пізніших — уже Ковалинський пише: «Посилаю сиру пармезану і голландського. Бажаю їсти і пам'ятати нас».

Здавалося б, це звичайні молочні продукти, яких Сковорода не цурався, як ми знаємо. Але пармезан у Гетьманщині не виробляли, був лише звичайний домашній сир, каже історик Вадим Назаренко. І коштував пармезан досить дорого — просто Сковорода його любив.

Чи міг він собі це дозволити? Однозначно, так. Леонід Махновець пише, що у Токайській комісії Сковороді платили 23 рублі на рік. А за 27 рублів, для порівняння, у 1751 році предки Котляревського купили собі в Полтаві хату. У Харківському колегіумі Григорію теж платили непогані на той час гроші: річний оклад був 50 рублів, хоча Сковорода там пропрацював менше року.

Чи ставлять такі уподобання під сумнів аскетизм і стриманість філософа? Історики схильні вважати, що Сковорода не відмовляв собі у задоволенні з'їсти те, що він любить. Тут знову ж звернення до принципів епікурейців: все в міру та в гармонії. Є смачна їжа — добре, немає смачної їжі — можна замінити її звичайною та не втратити радості.

Чи зістарився Сковорода передчасно у розумуваннях, як сам про те писав? Певно, ні, бо філософські розумування однозначно були, а от передчасна старість — навряд, зважаючи на тривалі мандри у немолодому віці.

Отаким і вимальовується Сковорода: у різні періоди з різними уподобаннями і смаками, водночас — із глибокими сенсами та вишуканими думками. Світ ловив його, та не спіймав. Схоже, з гастрономічними вподобаннями Сковорода знову всіх перехитрив: чим більше дізнаєшся, тим важче вловити істину.