Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Morbi eu nulla vehicula, sagittis tortor id, fermentum nunc. Donec gravida mi a condimentum rutrum. Praesent aliquet pellentesque nisi.

БлогиSliVino Village. Винні скарби родини Молчанових

ГоловнавиноробняSliVino Village. Винні скарби родини Молчанових

SliVino Village
Винні скарби родини Молчанових


— Ой, заєць, заєць! — дорідний сірий вухань вискочив буквально у нас з-під ніг і чкурнув вперед, перестрибуючи через високу траву. Це було настільки несподівано, що ми втрьох скрикнули.

— Правильний маркетинг, — сміючись, прокоментував побачене мій колега та співзасновник «Серцевини» Роман Заяць. Бо так вчасно вискочити під ноги журналістам, що цінують саме натуральні вина та органічний підхід до вирощування винограду, це треба спеціально підготуватися.

Разом із Георгієм Молчановим, співвласником виноробні SliVino Village, ми гуляли виноградниками. І поява зайця, який вискочив з-поміж виноградних кущів, говорила про головне: тут практикують гармонійне виноградарство без втручання в екосистему.
— У нас рослинність формується дуже довго. Степу потрібно 20–30 років, щоби з’явилися такі трави, як ковила. Тому ми лише косимо міжряддя та зберігаємо існуючу рослинність, виноградник росте у своїх природних умовах степової зони.
Наша зустріч відбулася на початку серпня, у розпал літньої спеки. Гарячий вітер розносив запахи різнотравʼя, які нагадували аромати Рислінгів. Ми їх полюбили саме від цієї виноробні, і цьогоріч бестселером став її Лавандовий Рислінг. Тож коли планували подорож на південь, SliVino Village стала обовʼязковим пунктом для відвідування.
Серцевина
Сливине — маленьке село в Миколаївській області, яке для нас могло бути одним з тих місць, де ми двічі пробили колесо. Воно подібно до багатьох південно-східних селищ та маленьких містечок, через які проходить наскрізна дорога до моря. А оскільки наша подорож Причорноморʼям цього літа відбувалася поки що недобудованими дорогами, колесо ми дійсно пробили двічі.

Але Сливине стало назвою, яка тепер асоціюється зі свіжим, іноді лавандовим, іноді — яскраво-ягідним, іноді — степовим ароматом винних смаків. Саме в цьому непримітному, на перший погляд, селі знаходиться виноробне господарство SliVino Village, яке родина Молчанових заснувала у 2012 році. Саме тоді були засаджені перші експериментальні виноградні лози. Але офіційним стартом виноробного процесу засновники вважають 2018 рік, коли господарство отримало першу в Україні ліцензію для малих виноробних підприємств.

Власники відроджують виноробні традиції Миколаївщини, знайшли цікаві архівні документи, розкопали факти про місцевих виноробів XIX сторіччя та назвали на їхню честь своє чудове Каберне, доклалися до відновлення місцевої старовинної церкви. А просто на виноградниках проводяться регулярні джазові фестивалі, на яких збираються не лише друзі та знайомі, але й прихильники джазу під вино з різних регіонів України.
Загалом наші літні мандрівки країною вчергове нам довели: ми не розуміємо та недооцінюємо потенціал наших селищ та малих міст. Власне, ми взагалі про них нічого не знаємо. Пролітаючи (чи переповзаючи через ями та вибоїни) крізь придорожні поселення, що ми бачимо? Типові зупинки різного ступеню занедбаності? Придорожні кавʼярні та шиномонтажі з місцевими робітниками з втомленими очима? Вкрай рідко можна наткнутися на вказівник якоїсь історичної памʼятки, та їхня кількість, на жаль, змінюється пропорційно кількості кілометрів, подоланих із Заходу на Схід країни. І сумно досі пояснювати це історичними обставинами, хоча дійсно, руйнівні наслідки совка набагато сильніше відбилися на Сході, ніж на Заході.

Але… Якщо за якихось обставин, а може й просто в пошуках вражень, починаєш цікавитися, копаєш глибше в історію, або трохи стишуєшся, проїжджаючі таке містечко, та повертаєш із траси в бік на маленьку вуличку, можеш несподівано відкрити для себе й історичні факти, й архітектурні цікавинки, і безліч невідомих подробиць, з якими це місце заграє у твоїй пам'яті абсолютно іншими, не сірими однотонними, а різнокольоровими барвами. Та найбільше в таких місцях якорять неймовірні люди, віддані власній справі.
Виноробня SliVino Village знаходиться на краю села, на території підприємства «Чиста вода», що в радянські часи було райагропостачем, де ремонтували різноманітну агротехніку. Зараз це фабрика з розливу бутильованої води, яка є родинним бізнесом Молчанових. Ззовні можна побачити фасад довгої двоповерхової будівлі, колишньої контори ремонтної бази. Наразі її перебудовують під нові виноробні плани власників.

Головний винороб на підприємстві — Михайло Юрійович Молчанов. Його син Георгій бере активну участь у процесі виноробства, багато експериментує та нерідко з батьком сперечається. Але запевняє: за фактом у виноробному процесі немає когось одного головного, врешті-решт працюють усі разом та отримують спільний результат.
Виноробня Сливино
На виноробні нас зустрів саме її молодший співзасновник, Георгій Молчанов, погрузив у своє авто, і ми одразу відправились на виноградники, де й побачили сірого вухатого красеня. Наразі родина має шість гектарів молодого винограднику, який почали засаджувати у 2018 році. Він знаходиться за кілька кілометрів від самої виноробні на одному зі схилів Південного Бугу. З верхньої точки ділянки відкривається вид на ріку та розгорнутий перед очима степ із лісовими оазами.
— Я тут тиждень не був, виноград у мене заріс трохи. Коли цей виноград підросте, наша виноробня буде називатись Steppe Winery.

— А як же назва SliVino Village?

— Раніше у нас не було окремого виноградника. Зараз є. Ми посадили шість гектарів, повністю інтегрували їх в існуючу екосистему, зберігши місцеву рослинність, для нас важливо, щоби все відповідало нормам біодинамічного вирощування.

А коли влітку до нас приїхали консультанти з Бордо, Стефан Баде та Гільєрмо Мартінес, Стефан сказав геніальну фразу: winery in the steppe.
Виноробня Сливино
І дійсно, як ще описати все це різноманіття трав та природи, що в нас під ногами. Слово «степ» — унікальне, воно характеризує одразу й тисячолітню історію, і клімат, і принадність України на світовій карті. В англійській мові step означає «крок», тож наш наступний крок — зробити ребрендинг і показати вино зі степу.
Засновники планують відходити від Сливиного як від назви та говоритимуть, що це родина Молчанових вирощує виноград, пояснює Георгій. Сливине — село, де знаходиться переробка, залишиться як назва локації, куди приїжджають гості, де проходять дегустації та фестивалі.

На додачу до принципу збереження степової місцевості винороби не використовують хімічні добрива та гербіциди при обробці самої лози, траву між нею косять та прибирають. Обробка, за словами Георгія, відбувається лише сіркою та міддю, жодних системних препаратів.

— Ми собі сказали: якщо зуміємо зберегти їх від хвороб міддю та сіркою, тоді нам буде легше, просто цьогоріч було багато вологи.

Винороби не займаються постійним поливом, але все залежить від того, яке вино планується робити з конкретного сорту. Якщо відбувається полив, виноградник не відчуває гідрострес, сік не йде в стебло, щоб його підтримати, а залишається в гроні. І коли плануються вина з ароматом джему, наприклад, із поливом можна, навпаки, досягти свіжості у смаку, пояснює Георгій.

— Якщо ви прагнете отримати Піно Нуар свіжий, то потрібен буде полив, якщо ж хочете зробити Піно Нуар у стилі каліфорнійському, полив не потрібен. Тобто дивлячись на яке вино ви хочете вийти.

Наразі філософія SliVino Village — менше алкоголю. Вина мають бути легкі, фруктові. Такий підхід дозволяє розкрити потенціал вина. Дуб у вині може бути, але не дублювати його сильно, не перетримувати. Це легкі гастрономічні вина, які пʼються за обідом, каже Георгій.

— Ви навчаєтесь десь процесу виноробства?

— Відвідував курси виноробів, проте після них вирішив, що більше не буду цього робити. Я не маю на увазі, що навчатися — погано, ясно, що це добре. Але виноробство — це філософія.
Якщо ви хочете робити натуральні вина, як ми, вам складно цьому навчитися в наших стандартних закладах. Ось ми їздили до Франції: у нас у програмі було 12 виноробень, 10 з яких займаються біодинамікою. Тобто ми їдемо, дивимося, як робити біодинамічні вина, як робити індустріальні вина, як — натуральні. Наша концепція — як не робити вино за стандартом.
Надихавшись гарячим степовим повітрям, ми поверталися до виноробні. Георгій розповідав у машині історію місцевості. Річка, вздовж якої ми їхали, називається Солониха, при впаданні в Південний Буг вона утворює мальовничу затоку.

Колись це була територія Османської імперії. На цьому боці річки був невеликий форт, зараз це село Петрово-Солониха, а за часів османів називалось Узум Кой.

— Під час Російської імперії на цьому боці був маєток Бредіхіна, через 10 км на Горобчанській косі в нього було виноробне господарство. Ось, до речі, пам'ятник Бредіхіну. Але це астроном Федір Бредіхін, а виноробом був його брат Анатолій.
Ми проїжджали старовинну церкву, освітлення якої робили герої нашої розповіді, саме біля неї стояв памʼятник астроному Федору Бредіхіну.

Історія їхнього сусіда, винороба XIX сторіччя, надихнула батька та сина займатися виноробною справою та відроджувати винні традиції, які вкоренилися тут ще з часів Херсонської губернії. Вино, яке вони назвали на честь попередника, «Скарби Бредіхіна» із сорту Каберне, було першим, яке родина зробила вже в якості виногосподарства.
Серцевина. Вино.
Ми гуляли територією виноробного підприємства. Залишки старої агроремонтної бази деінде все ж таки проглядалися. Георгій запевнив, що це ненадовго.

За радянських часів базу відтерасували. Тоді це було модно, каже Георгій. У процесі зняли весь шар ґрунту. Молчанови пробували садити на цих терасах малину, ожину, облагороджували територію. Запросили агронома: той посміявся і сказав, що крім винограду тут нічого рости не буде. Привіз саджанці та посадив. Лози взяли у великого підприємства, що за радянських часів займалося виноробством. Це були сорти: Каберне, Одеський Чорний, Сухолиманський, Мускат, Піно Грі, Піно Нуар.
— Це експериментальні посадки, і тут дуже багато сортів. Є чотири тераси, і саме ця тераса — виноградна. А в цьому ремонтному цеху ремонтували великі трактори. Внизу був штучний кар'єр, там видобували глину для червоної цегли. Тут, до речі, ще глісада аеропорту проходить...

Посадивши виноград у 2012-му, у 2017 році винороби вже зробили перше вино з сорту Каберне.

— Про те, що тут поблизу в XIX сторіччі було винне шато, я дізнався у 2016 році. Тоді ми не мали сталої ідеї бути виноробами та називати це вино нашим прізвищем Молчанових. Ось так, заради приколу, назвалися «Скарбами Бредіхіна». Влаштували суботник на старій садибі Бредіхіна, щоби цю історію воскресити. У 2017-му зробили це Каберне, і воно несподівано посіло друге місце на всеукраїнському конкурсі. Ми так надихнулися, що у нас виходить — це був історичний момент. У 2018 році з'явився закон про мале виноробство, і ми зробили виноробню. Коли все тут перебудуємо, вона виглядатиме у стилі XIX сторіччя: старий камінь, будинки давні, черепиця.

У 2018 році Молчанови першими в Україні отримали ліцензію за спрощеною процедурою. Допоміг прийнятий закон, що дозволяв отримувати ліцензії для крафтових виноробів, не збираючі 150 різноманітних дозволів. Сам процес Георгій зараз згадує з гумором, але на той момент він усе робив, долаючи опір дозвільних структур.

— Треба було повоювати, всілякі товариші в міністерстві пів року писали цю декларацію на три листки.
Загалом було нерозуміння: як можна малому виноробу дати дозвіл. Ми були на Національному виноробному форумі, і там Роберт Горват та Андрій Вадатурський, автори законопроєкту, запропонували нам зробити першу ліцензію: показати, що закон працює. Ну, а ми — за будь-який кипиш, давайте. Тепер маємо ліцензію № 1. Потрібно було запустити цей механізм отримання ліцензії. Спочатку ми отримали, потім інші винороби.
Зрештою Молчанови разом з однодумцями створили Асоціацію крафтових виноробів Причорномор'я, і на цей момент на Миколаївщині діють п’ять ліцензій.

— Ми наразі на такому рівні, що постійно їздимо до Києва, підписуємо регламенти до законів, редагуємо, беремо участь у дискусіях, — тобто ще в революційному плані працює наша Асоціація.
Серцевина. Вино.
Біля виноградників ми побачили величезні радянські бочки.

— Це ми купили. Навіть паркан робили з цих бочок, просто їх не можна було купувати по одній. Продавали складами, ми закупили два КамАЗи та привезли. Доречі, зараз із цих старих бочок ми робимо меблі для дегустаційної зали.

Підходимо до невеличкої будівлі виноробні, побудованої з червоної цегли, перед входом до якої стоїть прес.

— Ми робимо все у стилі позаминулого сторіччя. Це стара черепиця, її зараз відмиваємо з одного боку, з іншого вона поки що брудна.

Маємо сентимент щодо таких речей, тому з інтересом почали вишукували старі написи на черепичинах, які виступали з нависаючого даху. Знайшли дві черепиці зі старим написом «Петрівка». На вулиці шкалило під 40 °C, тому торкатись до неї було дуже гаряче, але страшенно цікаво.

— Черепичний завод «Петрівка». Це ще дореволюційні. Ми викуповуємо стару черепицю з різних будинків, вона виходить різного типу, але виглядає як нова.

— Та вона ще протримається років 100.

— Це точно!

Усе виробництво відбувається згідно з технологічними процесами, тільки все маленьке та, як висловився Георгій Молчанов, «скромне». Зберігається вино в льосі, під будівлею виноробні.

З правого боку виноробні розташована велика двоповерхова будівля, яку видно ззовні при підʼїзді до підприємства. Зараз у ній відбувається реконструкція, після якої вона стане центром для відвідувачів:

— Унизу буде зимова дегустаційна зала в центрі, зверху — вітражне велике вікно. Можна буде ще піднятися нагору, на даху теж буде територія для дегустацій. З боків плануємо зробити мініхостел, де можна буде зупинитися та переночувати. Це колишня контора райагропостачу, там бухгалтерія сиділа, а тепер буде невеликий комплекс, пов'язаний із виноробством. Люди зможуть приїхати як у сезон, так і не в сезон, продегустувати, купити вина, тут же вийти через задні двері, подивитися виноробню.

Біля виноробного будиночка пахло лавандою.

— О, так. Ось цю лаванду ми й додаємо до нашого Рислінгу.

Ми спустилися в льох, де фактично відбувався сам виноробний процес. Зверху в будиночку переробляється виноград, дробиться, пресується.
— Дикі дріжджі починають їсти цукор, який є у винограді. З'їдають, помирають, і далі ми не фільтруємо, а шляхом переливу та гравітації спускаємо сюди вниз. А надалі воно зберігається або у баріках, або у склі, або у нержавіючих місткостях, або у пляшках.
Усе вино стоїть шість місяців у дубовій бочці, або дев’ять — до наступного сезону врожаю. Винороби його не перетримують, це вино буде розлито до нового врожаю, і після збору в бочки заливається нова партія. Вино витримується в закарпатських діжках з українського дуба. Є бочки навіть для білого вина, для експерименту.

— У січні добре, коли з'являється перше молоде вино, його тут багато, все забито. Не знаєш, куди подіти. А коли підходиш до сезону — тут нічого не залишається.

Дійсно, до початку сезону мало не все продано. Ми встигли вихватити кілька пляшок для наших абонементів, але льох був практично порожній.
Винний абонемент «Серцевини»

Щомісячна посилка з двома чи трьома пляшками вина

Ми помітили пляшки, яких раніше не бачили в асортименті виноробні. Зʼясували, що це експеримент. Рожеве вино з сорту Каберне не випарувалося до кінця, вийшло напівсухе, майже солодке. Михайло Юрійович запропонував доробити вино на чистій культурі дріжджів (ЧКД). Але врешті-решт вирішили принципово це не робити, тож так і залишити напівсухим.

— Спочатку хотіли зробити одне, а в результаті вийшло таке ось, бо якщо Михайло Юрійович починає сперечатися, то це, звісно, вогонь. Але наразі майже вся партія продана.

А от Одеське Чорне у SliVino Village цього року вийшло дуже потужне, навіть занадто танінне.

— Взагалі, жах якийсь вийшов. Тобто робили раніше багато разів — і нормально, а цього року все стискається від нього всередині.

До розв’язання проблеми винороби підійшли нестандартно: вирішили зміксувати його ще з одним українським сортом винограду, але білим — Сухолиманським.

— У нас був такий експеримент на фестивалі. Потрібно було вже ставити вино, а вина ніякого немає. Тому взяли Сухолиманське, воно цього року вийшло не таким, як хотілося, Одеса теж не дуже, та змішали їх. Вийшло цікаво.

На питання, чи винороби беруть участь в українських конкурсах, Георгій відповів, що наразі — ні, бо до оцінювання вина там дуже стандартний підхід, і додав:
— Коли я був у Франції, один чувак сказав класну фразу: «Якщо людям ваше вино не сподобалося — це добре. Все одно залишилася емоція, хоч і негативна, вони його запам'ятали. Це ваша філософія, ви її доносите, тобто навіть якщо йому не подобається, він все одно запам'ятав, воно в нього в голові залишилося, а якщо він просто його випив і забув, то це біда: значить, людина ніяк не запам'ятала ваше вино. Що ви робили — незрозуміло, ну, випив вино з магазину та пішов від вас». Це, каже, для винороба недобре.
Ми не могли поїхати без дегустації та вибрали на пробу три вина: біле сухе Піно Грі, бленд Каберне з Мерло (в пропорції 70/30) врожаю 2020 року, що простояло в діжках шість місяців, та Одеський Чорний — той самий, в який доданий сорт Сухолиманський у пропорції 70/30. Цього року це вино йде під назвою «Алібарне». Чи то так і задумано (сорт Одеський Чорний насправді називається Аліберне), чи то чиясь помилка, якою винороби вирішили скористатися, але навіть якщо й так, звучить «Алібарне» з наголосом на друге «а» цікаво та ритмічно, наче похитується на морських хвилях.
Піно Грі, що зростає прямо на терасі підприємства, добре йшло в таку спеку. Ми дістали його з льоху, і воно було достатньо охолодженим. В ароматі чутно було диню та мигдаль, саме вино — трохи кислотне, і ми припустили, що з нього добре було б зробити петнат. Георгій Молчанов зізнався, що якраз петнати вони спробували зробити цьогоріч, та їх одразу розібрали.

Цікаві відкриття чекали на нас під час дегустації червоних вин. Виявилося, що вони прекрасно розкриваються в таку теплу погоду, і буквально з кожним наступним ковтком ми пили нове вино. Треба визнати, що так змінюватись може лише справжнє натуральне вино, яке додатково не стабілізується.
В ароматі міксу Каберне з Мерло спочатку ми почули сливу, вишню, смородину, чорні ягоди, все натуральне та місцеве, теруарне. Через якийсь час у ньому зʼявилися карамель та солодка вата.

Запах шкіри відкрився в Одеському Чорному. Від Сухолиманського в ньому спочатку були аромати агрусу, а потім він дав потужну вторинну ароматику, яка згодом розкрилася яскравим ароматом ревеню.

Ми облаштувалися на терасі, де якраз відбуваються джазові пленери. Сиділи, дегустували, дивилися на Південний Буг, в який з цього боку заходить трохи солоної води з моря. Тут гарний північний вітер, що є дуже помічним для винограду. І ми усвідомили, що фактично це було перше місце в нашій подорожі, де ми нікуди не бігли, не поспішали, сиділи розмовляли та смакували вино.
Серцевина. Вино.
Вина від SliVino Village стали справжнім відкриттям нашої мандрівки. Як і самі винороби, що живуть серед краси української провінції, яка досі не прокинулася. Вони гармонійно вбудовуються у степовий простір, а не підлаштовують його під себе, та не мають жодних намірів звідси їхати, навпаки — плекають великі плани щодо розбудови довкілля.

А для себе особисто в цю літню спеку я відкрила, що набагато цікавіше вино нюхати, відчувати, як воно змінює аромат із кожним новим колом, яке робить у келиху, ніж просто його пити.

Автори: Наталя Курдюкова, Роман Заяць

Фото: Roman Z, Наталя Курдюкова, Арсен Федосенко



Якщо вам до вподоби наша ідея розвитку культури довкола виноробства, вдумливого споживання, фермерства, екологічності. Якщо ви слідкуєте за нами, читаєте, дивитесь, слухаєте. Як знак зацікавлення та підтримки – робіть покупки у нашому магазині.

Have no product in the cart!
Продовжити покупки
0