Винороби на війні

Сергій Стаховський — колишній тенісист, а зараз — воїн ЗСУ, волонтер і винороб. До лав українських захисників він приєднався у перші дні повномасштабного вторгнення росії.

Сергій розповідає, що на службі найважчим для нього є відсутність зв’язку з рідними та ситуації, до яких ти не можеш бути готовим, бо це справжня війна. Але і до цього можна звикнути.

Сергій каже: якби не війна, половину свого часу проводив би на виноробні. Бажання залишити виноробство не було ніколи, але на початку війни ситуація була незрозумілою. На виноробні роздумували, чи вийде продовжувати справу. Натомість наприкінці року вийшли на класні цифри.

Минулого року зібрали хороший врожай, також вдалось знайти нових партнерів за кордоном. І хоча винороби завжди орієнтувалися на українського споживача, експорт став для підприємства рятівним. Те, що воєнний рік минув позитивно, дало надію на майбутнє.

Коли є змога, Сергій приїжджає та особисто проводить гастровечері. На цих заходах можна поспілкуватися з ним, послухати про українське вино та продегустувати його.

Сергій не приховує, що на ці вечері люди поки все ще приходить більше «на людину, а не на вино», але має надію, що колись буде навпаки. Нині гастровечері стали іншими: з історіями про війну та нотами смутку. Останні зустрічі у різних містах України були торік у грудні. Планують такі ж у новому році.

В одному з інтерв’ю Сергій сказав, що після Перемоги буде пити вино. Нам він із гумором уточнює:

У тому, що Перемога буде, він упевнений на 100%, питання лише — коли:

Мар’ян Шевченко — винороб, у військкомат пішов у перші дні повномасштабного вторгнення, а виноробню лишив на дружину Наталю.

Вина, які утримуються у дубових бочках, закінчили закладати 19 лютого, якраз перед початком повномасштабного вторгнення. Наталя отримала від чоловіка покрокові інструкції, що і коли робити.

Мар’ян поки на місцевих позиціях, та цього року сезону на виноробні Шевченків не було...

У мирний час Мар’ян був повністю занурений у процес виробництва вина. Він особисто робив вино та контролював усі процеси, також щосезону експериментував із новими сортами винограду та технологіями виробництва.

Проте війна все змінила. На пропозицію Наталі робити вино цього сезону Мар’ян відмовився. По-перше, на той час його не було у Біляївці. По-друге, на його думку, вино — це живий продукт, енергетичний, воно відчуває винороба.

Виноград цьогоріч уродив дуже рясно, хоча за виноградниками майже не доглядали. Його роздали людям на домашнє вино. Виноградник став справжнім спасінням для Мар’яна: той приїздив, ходив між рядами, щось підправляв.

Та навіть без рук господаря виноробня продовжує жити. Для гостей у літній та осінньо-весняний період в альтанках проводять дегустації вина. Невеликі, до двадцяти людей. І хоча процес підготовки до дегустацій нелегкий, вони надихають і виноробів, і відвідувачів. Особливо тішить виноробів, коли люди приїжджають уже не вперше.

Найближчі дегустації вина заплановані вже на 14 лютого. Наталія має надію, що чоловіку дадуть хоча б коротку відпустку. Тоді вони навідаються до інших виноробів: адже надзвичайно важливо почути і поговорити про те, що виноробство — живе.

Павло Магаляс — винороб, військовий ЗСУ, сапер. Від початку війни і до кінця вересня був у територіальній обороні, тепер у ЗСУ.

Павло розповідає, що складно довго бути на місці, поки хлопці вже перебувають у епіцентрі подій. До війни адаптуватися було легше, бо з російською навалою він бореться ще з 2014 року. Хоча, на його думку, повністю звикнути до війни неможливо.

Поки він у ЗСУ, справи на виноробні передав сину. Павло намагається консультувати його дистанційно. Зараз роботи менше, більше буде на весну, але й тоді, сподівається, матиме змогу давати підказки.

Виноробню «Ольвія Нуво» тривалий час обстрілювали. Під обстріл потрапили навіть іноземні журналісти, яких у воєнний час на виноробні значно побільшало. Уламки російських ракет та гільзи, які валялися на полях і заважали працювати, зібрали. З часом тут зроблять військовий музей.

Від вересня на виноробні тихо. Господар визнає, що війна зменшила кількість клієнтів, але «вино єсть, і вино добре». Найкраще вийшло Одеське Чорне.

Війна закінчиться, і точно буде перемога, переконаний винороб. А після — прогнозує сплеск продажів вина.

Отже, війна триває, країна бореться. Ці українські винороби вже стали героями. І кому ж, як не нам, допомагати їм, а також тим, хто не здався, хто не покинув улюбленої справи: підтримувати своє та своїх.