Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Morbi eu nulla vehicula, sagittis tortor id, fermentum nunc. Donec gravida mi a condimentum rutrum. Praesent aliquet pellentesque nisi.

ТВОРЧІ ВИНОМАТЕРІАЛИ

Вино та мистецтво — тема не надто вдячна. З одного боку, ми завжди говоримо про культуру, про те, що вино — маркер розвитку цивілізації; що регіони, де поширене виноробство, знаходяться на іншому рівні соціально-культурного розвитку, там поважають традиції та люблять власну землю…

 

Але вино — це алкоголь, і письменники, художники, загалом — митці традиційно не були стриманими в його споживанні.
Нам хочеться бути обережними, не романтизувати його зайвий раз та водночас залишитися на тонкій грані поваги та піднесеного ставлення до напою, вироблення якого протягом тисячоліть будувало не тільки родинні зв’язки, але й культурні коди цілих націй.

 

Ми відкорковуємо нову рубрику в «Серцевині», в якій будемо говорити про вино під вино з людьми мистецтва. Що означає цей напій для кожного з наших співрозмовників? Як відбулося перше знайомство та як продовжується? Чи додає пристрасть до вина характерних рис героям їхніх творів?

Вино і література

Відповіді на ці питання залежать від власного досвіду взаємодії з вином, і досвід цей дуже різний. Наше радянське минуле, на жаль, викреслило винну культуру з українського історичного надбання, тож наразі ми будуємо її фактично наново. І якщо раніше вино для багатьох з українських митців було складною та не зовсім зрозумілою матерією, то зараз дехто з них не лише переходить на свідоме споживання вина, а й вплітає його в свої твори, прищеплюючи винну культуру до нашого культурного ДНК.

Сергій Жадан:


«Вино — це про радість»

 

Виноробство — це насправді теж землеробство.
Земля нас тримає щедро і просто.
Земля нас приймає з чеснотами і провинами,
з сухими, кріпленими й десертними винами.

Епіграф Сергія Жадана на етикетці вина Трамінер від Stakhovsky Wines

Сергій Жадан і вино

Із Сергієм Жаданом ми живемо в одному місті, обертаємося в одній бульбашці, і про вино я хотіла розпитати його ще пару років тому. У відповідь почула: вибач, я зовсім не «винна» людина! «Не винна людина» на той час дійсно не дуже розбиралася у вині та надавала перевагу міцнішим напоям. Проте віднедавна ситуація почала змінюватись. «Винність» Сергія почала проявлятися не лише в його вподобаннях, а й у творчості. А етикетка на новому вині відомого українського тенісиста Сергія Стаховського з епіграфом Жадана дала зрозуміти: прийшов час для серйозної розмови саме про вино.

 

Йшла на зустріч не зі «Стаховським», бо знайти його в нашому місті виявилося непросто. На щастя, в одному з винних магазинчиків виявилося Артанія Розе 2018 року від «Бейкуш». Пили його та смакували ягідний пиріг, яким нас частувала дружина Сергія Ірина.

Серцевина

Ти спеціально склав вірша для вина Стаховського чи це було раніше написано?

 

Це ми пішли на дегустацію до нього. І я написав вірш, скинув у телеграм, а він зберіг. Через якийсь час каже: а давай я використаю. Я тоді трошки підправив, і Сергій розмістив на етикетці остаточний варіант.

 

Ти надихнувся дегустацією?

 

Та насправді завжди є що сказати про вино. Я точно не спеціаліст і не дуже розбираюся у вині, тож коли ти питала два роки тому, не готовий був про це говорити. Але я ставлюся до вина з великим ентузіазмом як споживач. Ситуація в Україні з вином змінюється, і зараз мені справді цікаво говорити на цю тему.

 

А не пригадаєш, коли вперше скуштував вино?

 

Ну, «Совєтське шампанське» вважаємо вином?

 

Умовно — так. Вибір тоді був невеликий.

 

Тоді — з дитинства. Себто у нас шампанське як радянська традиція завжди було на Новий рік.

 

Обов’язково…

 

Тому що просто так воно не пилося: ні шампанське, ні вина. У нас люди пили міцні напої, і домашнє вино було, імовірніше, рідкістю. Тому вино якщо й було присутнє, то лише у вигляді шампанського на Новий рік. Його з дитинства давали пробувати, і це був смак дорослого світу.

 

А потім?

 

А в молодості винна культура пройшла повз мене. Воно з’являлося іноді, але це було швидше компромісом. Пити вино означало, що ти не дістав міцного алкоголю, тому що… ну згадай 90-ті роки, ну яким тоді вино могло в нас бути.

 

«Ізабелла» була. Я пам’ятаю: три гривні за стакан.

 

Ні, воно було, звісно ж, якесь. Але я маю на увазі: або погане, або домашнє, що теж означає погане. Я пам’ятаю магазин «Прохолода» на Сумській вулиці ще працював, там бочки стояли. Це знов таки, був компромісний варіант, коли ти нічого не знаходив, бо ми не були на нього налаштовані.

 

Потім були перші поїздки за кордон у середині та наприкінці 90-х. Але розуміння того, що винна культура існує на Заході, сприймалося насторожено, бо важко було її співвіднести з власним досвідом. Важко було взагалі розібратися. І те, що зараз це змінюється, — а у нас в країні дійсно з’являється винна культура — мені насправді це дуже симпатично. Воно свідчить про здорові речі у ставленні до себе та до побуту. Це — про уважність до свого настрою, про оптимістичне ставлення до світу. Адже міцний алкоголь — це все ж таки про депресію, а от вино — про радість.

Сергій Жадан і вино

І знаєш, мені дуже подобається, що у нас з’являються власні вина. Мене страшенно зачепила історія Олега Скрипки, який виробляє вина. І це ж не для комерції: це — дійсно філософія. У нього повністю змінилося ставлення до вина. Ми з ним багато говорили, цілу програму записали, де він розповідав як все змінилося… Панківська молодість, де вина зовсім не було, перетворилася на розуміння, що життя треба смакувати. Якщо ти вживаєш алкоголь, то бажано брати смачний алкоголь. І хороший. Тішуся з того, що Україна з вітчизняним виробництвом входить до цієї нової культури.

 

Я слідкую за цим. Зараз прочитав кілька підручників-путівників. Ми відпочивали родиною в Миргороді, у готелі. І у мене, по-перше, був вільний час, по-друге, там було кілька тематичних книжок від сомельє та знавців вина.

 

Ці книжки не надто нові були, і Україна присутня там як винна провінція, але відтоді багато що змінилося.
Приємно, коли українці починають робити щось своє. Коли це успішні історії, і вони переможні. От вдалося зробити вітчизняне хороше вино.

 

І зараз у тебе є ще близьке знайомство з виноробом…

 

Так, це історія Сергія Стаховського, нашого тенісиста. Знов же таки, це випадкова історія, я не знав, що Стаховський займається винами. Я знав, що він у теніс грає.

 

Ну, як і всі, власне.

 

Так, а тут він раптом запрошує на дегустацію своїх вин. Тоді в нього в лінійці було три вина: два червоних і одне біле. І я пішов. По-перше, дуже приємно було його слухати, як Сергій цим всім горить. Тому що для нього це, знов таки, не про бабло, не про алкоголь, а про культуру. Це певна філософія сприйняття життя. Він, наскільки я розумію, не надто любитель випити, але от саме виноробство і все навколо нього… Сергій грав, чи ще грає за тенісний клуб «Бордо», і саме там він це все побачив та відчув зсередини. Він дуже перейнявся цією культурою. Мені симпатично, як він до цього ставиться. Знаєш, у нього від початку правильне ставлення, правильне розуміння, починаючи від оформлення та закінчуючи промоцією. Тобто це не просто взяти абищо наліпити, а це комплексний підхід, і він мені подобається.

 

І ти тоді послухав і надихнувся?

 

Так, тоді я йому вірш і написав. Потім ми з Сергієм працювали над шрифтами. І мені приємно, що він це розмістив на пляшці, для мене це честь — бути на хорошому українському вині.

Сергій Жадан і вино
Сергій Жадан і вино

Добре, що в Україні вино починає вироблятися, і кожен шукає власний смак, кожен щось творить… І ще у вині є крутий драйв, коли ти на кожен наступний рік не знаєш, яке воно буде. Це як врожай… Я власне, у своєму вірші написав, що виноробство — це землеробство. Ти щороку маєш інтригу.

 

Себто ти напередодні або успіху, або провалу. І це лишає загадку. Вино у нас починає розвиватися як культура. А скільки нових винних магазинів з’явилося!

 

Так, але там поки що мало українського.

 

Та послухай, це зрозуміло, але порівняй це навіть із тим, що було п’ять років тому, я вже не говорю про десять. Вино перестає бути екзотикою, дамським напоєм на столі, або для тих, хто не може глушити водяру. Та й в принципі подобається, що змінюється алкогольна культура навіть стосовно міцних напоїв. Люди більше почали пити віскі та навіть коньяк якось намагаються вибирати. Це свідчить про здорові процеси, як не парадоксально це в контексті алкоголю звучить.

 

Вочевидь, це свідчить про зміну соціального рівня, що суспільство трішки багатіє, наростає середній клас. Тому що вино — напій середнього класу. Але, з іншого боку, я думаю, що з головою це теж пов’язано, бо в нас завжди навіть багаті люди глушили водяру та не сильно цим переймалися.

 

У цьому навіть був якийсь… не знаю, спосіб хизуватися.

 

Так! І тут, мені здається, змінюється все правильно, адже стереотипне уявлення про Східну Європу як про безберегий алкогольний край, де всі просто збухуються зранку, — це дуже сумний стереотип. Ми самі маємо його зламати. Західна Європа буде з радістю дивитися на нас як на потенційних алкоголіків, доки звідти не почнуть приїжджати, бачити тут хороші винні бутіки, магазини, ресторани.

Винний абонемент «Серцевини»

 

Щомісячна посилка з двома чи трьома пляшками вина

Ти вже починаєш знайомитися з цією культурою, з різними смаками. Є те, на що ти звернув увагу? Маєш вподобання особисті у вині?

 

Я до цього ставлюся трішки іронічно. У мене є два друга Померанцевих, Ігор і Слава. Ігор Померанцев вважається знавцем вина, він про це пише, говорить, із ним надзвичайно цікаво пити вино. Ось ти йому щось приносиш і намагаєшся якось підлаштуватися, купити більш-менш хороше.

 

Але не вгадуєш, так…

 

Так, і коли приходиш до нього з вином, він його відставляє, навіть не дивлячись, і дістає своє. А є Слава Померанцев, який бере приклад зі свого родича й теж намагається виступати знавцем вина. І я ставлюся до цього з великою симпатією, але з такою ж великою іронією, бо мені подобається, як вони довкола цього вибудовують певний міф. Я б не взявся виступати знавцем, адептом різних вин, але… послухай, якщо говорити серйозно, вино пити приємно. Це приємне сп’яніння.

 

Ну, є ті, хто солодке взагалі не любить, п’є тільки сухі, або навпаки.

 

Ні, ясна річ, я п’ю лише сухі вина. Червоні, білі, рожеві — але сухі. Іноді мені подобаються портвейни, та їх краще дегустувати, не пити. І якщо збирається компанія, яка п’є вино, вочевидь, це компанія, яка відмовляється а) від пива; б) від міцного алкоголю. Ці люди налаштовані на легке сп’яніння та розмову, бо вина можна випити багато. Це потребує часу, довіри та не передбачає швидкого угарного сп’яніння. Це припускає легкість і відкритість, тому зазвичай винні компанії дуже симпатичні.

 

А якби ти писав роман, і в ньому був герой, який пив вино, — чи мав би він характерну рису або пристрасть? І яку саме людську якість?

 

Ну, в мене, згадай, у «Ворошиловграді» герої п’ють вино. Проте вони п’ють портвейн, і це швидше свідчить про те, що вони з нашого минулого…

 

Так, пам’ятаю, але ж вони п’ють шмурдячок…

 

Безперечно, шмурдяк, хоча в мене з цим трішки інша історія. Це не про шмурдяки, це про Крим. Про Масандрівський портвейн. Я дуже любив Масандрівські вина. Це така історія, яка не мала продовження. Власне, я їх пив, але після анексії Криму купувати десь «Масандру», не знаючи, де її роблять… Я щось не готовий на це зараз. Але так, мені подобалися всі ці портвейни, вони міцні, смачні, їх багато випити не можна, тому що відразу таке в’язке сп’яніння находить, але якщо лише дегустувати, пробувати — дуже смачно.

 

Можу розповісти свій травматичний досвід зіткнення з українським виноробством. У 1995 році влітку чи ранньою осінню у вересні ми, група молодих поетів, поїхали до міста Ялта виступати. Виступали в якомусь ліцеї та в музеї Лесі Українки. І ось до мене підійшов робітник заводу «Масандра» й сказав: я український патріот, ми дуже раді вас тут вітати. Давай я вам завтра влаштую екскурсію «Масандрою», а ви з собою візьміть порожній посуд: можна буде в підвалах із собою взяти вина, от скільки винесете — стільки й заберете.

 

І ми, група молодих поетів, купили літрів 20 кока-коли. Вилили її в рукомийник, узяли баклажки та поїхали. Приїхали в «Масандру», але на вході він нам каже: вибачте, але винести нічого не можна, вчора була американська делегація, упилася, і тому забрати з собою не вийде. Але все, що вип’єте на місці, усе ваше. Можна дегустувати без міри, але виносити — ні. Ми викинули ці баклажки, зайшли всередину, він нас водить цими підвалами, і каже: це Мадера, а це портвейн білий, а це портвейн червоний… Це такий, а це сякий. Ми ж усе це куштуємо, потім входимо в раж, — це ж в підвалі, там холодно і градуси не відчуваються, — і ми там вже просто… У мене є фотографія, де я з бочки п’ю. Нам по 18–20 років, ми молоді, дурні, і ось виходимо на вулицю, а на вулиці +30 градусів. І нас одразу так побили сонячні удари… Цей працівник-патріот завантажив нас у тролейбус, і ми поїхали додому. Приїхали та поснули всі…

 

В Ялті?

 

Так, ми там на квартирі якійсь мешкали. Зранку прокидаємося, група молодих поетів, і всім нам погано, ясна річ, після вчорашнього. І нам треба чимось похмелитися. І тут ми згадуємо, що в нас — повний рукомийник кока-коли!

 

Ха, кока-кола в такому випадку дуже доречна.

 

Так! Так що була така от історія.

Ну добре, «Ворошиловград» згадали. Якщо повертатись до творчості та героїв: хто ще в тебе є?

 

У мене вино з’являється у віршах регулярно, але воно там швидше не як гастрономічний продукт, а як соціокультурний маркер. Бо ж це біблійний символ: виноград як символ Христа та вино як кров Христова. А суто з точки зору винної культури — ні.

 

Коли ми говорили про вино з Андруховичем, він сказав, що в «Радіо Ночі» це його перший герой, щільно пов’язаний із вином. Раніше він якось не ризикував, хоча у вині добре розбирається.

 

Раніше його герої, ймовірно, щось міцніше пили.

 

Так, до цього треба дозріти. Я думаю, може, ти дозрієш до таких героїв, бо почав до вина обертатися.

 

Можливо, бо так чи інакше — важливо не те, що п’є автор, а те, що п’ють персонажі.

 

Про це і мова.

 

Ну, не знаю. От я зараз думаю над новою прозою, та навряд чи в мене там будуть якісь винолюби, вірогідніше — ті, які далі сидять на чомусь міцному…

 

Зріють ще, мабуть. А якби тобі запропонували зайнятись власним вином? Ти б як на це подивився?

 

Думаю, поки не готовий. Я розумію, що цим треба жити.

 

Так, цим треба хворіти…

 

Так, бо просто бути весільним генералом на винограднику — нецікаво. Але мені до вподоби підтримати якийсь бренд. Ось Сергій Стаховський до мене звернувся, і я з радістю це зробив. Ти ж розумієш, що це не комерційна річ: мені просто приємно підтримати своїх, приємно, що є така історія. В принципі, слідкувати за подібними вітчизняними речами мені дуже симпатично. Я розумію, що в тебе тема — винна, але для мене це швидше не про вино, а про злам стереотипів, про зміни в суспільстві. Мені цікаві приватні броварні українські, приватні бізнеси, приватні сироварні — коли люди самі все роблять.

 

От якщо ти мені пообіцяєш, що почитаєш наш сайт… Пообіцяєш?

 

Пообіцяю!

 

Тоді зрозумієш, що ми якраз не про вино, а саме про це: про зміну культури, про зміну ставлення до споживання, до себе, до власного життя.

 

Розумієш, мені дуже симпатично і близько все, що людина робить своїми руками. Маючи виноградники, лози, навряд чи вона розводитиме там смітник. Вочевидь там буде прибрано та вичищено, і буде прибрано все навколо. Ця людина займатиметься дорогами, каналізацією, а звідти почне цікавитися освітою та інформаційним простором. І якщо буде телебачення — то не російські канали, тобто ця історія — про очищення та формування простору навколо себе. Усе це є приємною, чудовою, неодмінною складовою.

 

Як тобі рожеве від «Бейкуш»?

 

Ти знаєш, чудово! Розкажеш про точку, бо я ще не зрозумів, де в Харкові можна купувати українські вина.

Авторка: Наталя Курдюкова
Фото: Валентин Кузан, Roman Z, Наталя Курдюкова

Якщо вам до вподоби наша ідея розвитку культури довкола виноробства, вдумливого споживання, фермерства, екологічності. Якщо ви слідкуєте за нами, читаєте, дивитесь, слухаєте. Як знак зацікавлення та підтримки – робіть покупки у нашому магазині.

Have no product in the cart!
Продовжити покупки
0