Філософія Вина
У розпивання вина є власні правила:
пити треба в будь-який час,
будь-де та за будь-яких обставин.
Це серйозна справа для серйозних людей
і серйозних народів.
Бела Хамваш
Угорщина — один з найдавніших винних регіонів Європи. Угорські вина увібрали середземноморський клімат тутешніх широт, вулканічних ґрунтів та їхню своєрідну специфіку, в якій відбивається вся краса цього благодатного краю.
Можна вивчати країну, мандруючи її містами, замками, споглядаючи красу природи, досліджуючи постаті королів, війни, революції та цікавлячись її мистецтвом. А можна — ще й через винну культуру. У нас є якісь гроші, відчуття запахів та смакові рецептори. Зараз ми відкриємо двері та увійдемо.
Винний томний запах — густий і солодкий, пливе над усіма раблезіанськими пишними відкритими ринками, лотками, магазинами Угорщини. Це запах скрапленого сонця, газоподібного меду, затверділої роси, рідкого бурштину. Повітря насичене ароматами усіх видів: солодощами розчавлених ягід і перестиглих персиків, кислинкою виноградного листя, розтертого між пальцями, і пульсуючого життя. Вино цієї землі — суцільне кохання, це те, що в деяких філософських традиціях вважається душею.
Вино — текуча любов, самоцвіт — кристалізована любов, жінка — жива любов. Якщо додати сюди ще квіти та музику, тоді я знаю, що любов ця сяє фарбами, і співає, і пахне, і живе, і я можу її з’їсти, можу випити.
Колись угорський мислитель Бела Хамваш, щоби передати творчий талант своєї нації, описав її через філософію вина. Він підкреслив особливу чарівність і радість у народній культурі, відбиток старих цивілізацій, поетичну провінційність та органічність митців, специфічну вдачу, темперамент і сильну пристрасть земляків. Угорці — беззахисні й сильні водночас своєю впертістю; міцні, як горді кам’яні міста та замки цього величного карпатського простору. Винна карта Угорщини — це справжній Рай, відбиток омріяного «золотого віку». Тут народжуються, як в Едемі, тут живуть у насолоді, тут і померти — не шкода.
Винні країни та винні місцевості — суцільно ідилічні.
Прогуляйся виноградниками Арач і Чопак, піднімися на Бадачонь або на гору Святого Георгія — про Шомло я вже не кажу, — поблукай між садами в Кішкйорйош або в Ченгеде — у всьому цьому ти, поза сумнівом, переконаєшся сам. Між ділянками виноградників, немов тихі річкові русла, тягнуться зарослі м’якою травою доріжки. Перед входом у льох височіє могутній волоський горіх, під яким прохолодно навіть у найспекотніше літо. Часто це такі місця, що ти в будь-якому з них радий зупинитися, сісти, зручно влаштуватися та сказати: нікуди не піду звідси.
І добре, якщо тебе — так, що ти цього не помітиш, — там і застане мирна смерть.
Бела Хамваш
Ім’я філософа, історика культури, письменника, літературознавця Бели Хамваша (1897 — 1968) є несправедливо мало впізнаваним. Він довго залишався навіть в Угорщині у безвісності, бо не був лояльний до соціалізму, не вважав марксизм універсальним філософським ключем до всіх питань буття. А значить, з точки зору офіційної ідеології, — був неблагонадійним.
Бела Хамваш по крові — німець, але батько виховував дітей в угорській традиції. Угорська самоідентифікація Бели була настільки щирою, що після закінчення гімназії, відклавши вступ до університету, він вирушає добровольцем на фронт Першої світової війни. Уцілівши в окопах, лежачи в госпіталях, перебравшись в 1919 році до Будапешту, Хамваш стає трохи іншою людиною. Він вчиться в університеті, пише й публікує статті про літературу, вивчає історію світової філософії.
Зробіть собі паузу. Завітайте до нашої крамниці. Серцевина — це медіа, ваша покупка — це донейт нашого проєкту.
Бела Хамваш винятковий тим, що мав неймовірну ерудицію: ґрунтовно вивчив чи не всю світову художню культуру та філософію як нового, так і старих часів. Він залишив багату й всебічно розроблену спадщину, що охоплює історію людства, і перспективи його буття, і чуттєвість повсякденного життя. Ймовірно, що уявлення про кризовий стан світу і спонукало Хамваша шукати противагу цьому стану, яка допомогла би запропонувати шлях виходу, зцілення. Таку противагу Хамваш виявив в історичному минулому людства — і у вині.
Книга про вино обов’язково повинна ділиться на три частини…
Перша частина — метафізика вина. Вона розповідає про вино як про надприродну реальність.
Друга — описує вино як природу: виноградники, виноградна лоза, співвідношення вина, ґрунту та води, з особливим акцентом на наше вино, але також звертає увагу на відомі іноземні вина.
Третя частина — про винні ритуали. Предметом її є експертиза: коли людині пити, коли ні? Як пити, де пити, із чого пити? Наодинці чи удвох? Із чоловіком або жінкою?
Тут говориться про зв’язок вина та праці, вина та прогулянок, вина й купання, вина та сну, вина і кохання.
Бела був апологетом «золотого віку» — безкризового, гармонійного буття. Він вивчив усі відомі на той час письмові джерела, що збереглися з давніх часів: від творів давньокитайських філософів, ведичних поем, шумерського епосу, давньогрецьких філософських творів до розшифрованих текстів ацтеків і майя.
Хамваш по-справжньому любив життя і насолоджувався їм у найскрутніші часи. На відміну від більшості відомих мислителів, Бела на власному досвіді пізнав темні сторони сучасності. Дві війни, численні поранення, цькування та репресії, голод і хвороби — ніщо не завадило Хамвашу сприймати земне буття як коштовний дар. Вони з дружиною пережили облогу Будапешта, їхня квартира була розтрощена бомбами, коштовні бібліотека та рукописи знищені. Одразу після війни встановилася комуністична диктатура, і Белу «викреслили» з філософів.
Незважаючи на переслідування, 1945 – 47 роки були найбільш плідними для митця. З тих пір і до смерті в 1968 році Хамваш працював садівником, комірником, а в останні роки — робітником на електростанції у важких умовах. Але продовжував писати «в стіл»: розумні, гедоністичні, сповнені тонкого гумору та історичних цікавинок твори.
Плодом його багаторічних пошуків стала книга «Scientia sacra» («Священне знання»), розпочата ще в трагічних 40-х роках. Туди ж входить і «Філософія вина». Ця книга — для повільного читання. Прислухатися до міркувань знавця та любителя угорських вин (що означає насправді: любителя радості буття) — навіть дуже варто. Адже це виняткова навичка — вміння насолоджуватись життям у голодні, виснажливі часи, коли автор та його сім’я потерпали від страшних поневірянь.
Книга дає ідею, що вино є духовним принципом у формі бездоганного напою. Це благородна гармонізована інтоксикація, що робить нас чуттєвими, здатними подолати власну тимчасовість буття. Для Бели Хамваша вино є напоєм вічного сьогодення, минулого, і навіть майбутнього, це — «Божественний напій».
У кожному вині живе маленький ангел; і коли людина вип’є вино, ангел не вмирає, а потрапляє в компанію до інших незліченних маленьких фей та ангелів, які живуть в самій людині. Новоприбулого вітають піснями й дощем квітів генії, що вже знаходяться всередині. Геній-новачок у захваті, він готовий спалахнути від радості. Це полум’я захоплення розливається в людині та захоплює його.
Винні місцевості Бела порівнює з Раєм, насолоду вином — із любов’ю найгарнішої жінки. Здається, для нього вино є сама любов.
Псалом говорить:
Скуштуйте й побачте, який добрий Бог (Псалом 34).
Звісно, найкраще було б узяти дорогоцінний камінь, перетворити його — коли захочеться — на жінку, потім, намилувавшись нею, перетворити її на вино та випити його; у кінці кінців жінка знову стала б дорогоцінним каменем, і так далі, і так далі.
Хамваш пише, що треба поважати вино: мати не менше двадцяти келихів і чарок: для розмови з друзями, для домашнього музичного концерту, для гри в карти. Скатертина повинна бути чистою та гарною, а на ній — сир, мигдаль, горіхи, печені каштани — їжа, чия олійна структура розкриває та підкреслює винний смак. Влітку добре пити в саду, в затінку дерев або на ганку. У спеку — в прохолодному місці або в льосі.
Будьте безтурботними, не забивайтеся в куток. Сміливо діставайте фляжку, коли сидите на узбіччі дороги. Взимку пийте біля печі, на кухні, на снігу, у пивній або за робочим столом. Та хоч у спальні, коли ви один, або в ліжку, або у ванній…
Правда, автор тут же обмовляється: до «обставин» слід ставитися теж серйозно, особливо до пори року та часу дня. Вина він класифікує по-різному: розрізняє «пусті», «кокетливі», «балакучі», «трагічні» та інші. На думку філософа, потрібно бути зовсім бездушною людиною, щоби пити «драматичне» вино на сімейних святах. Нетактовно пити «чуттєві» вина на банкеті.
Я розрізняю біляві (світлі) вина та вина-брюнети (червоні); потім чоловічі (сухі) та жіночі (солодкуваті). Понад те, я розрізняю в сортах вин сопрано, альт, тенор, бас з однією та декількома мелодіями, навіть вина-симфонії. Але розрізняю ще солярні (сонячні), лунарні (місячні) й астральні (зіркові) вина. До вина взагалі легко застосовні всякого роду відмінності. Є, наприклад, логічне вино та містичне вино, візуальне вино й акустичне вино, вино, що тече справа наліво, і вино, що тече зліва направо, і так далі, до нескінченності.
Питущих Бела Хамваш теж класифікує. Він вважає, що краще за інших із вином ладнають ті, хто знає ціну поезії, музики і живопису. Саме такі люди чудово розуміють, що любов і вино доречні завжди і всюди.
Бела Хамваш поділив народи з огляду на те, вину або ракії вони віддають перевагу. На його думку, ті, хто любить вино — французи, іспанці, італійці, греки, угорці та балканські народи, і саме завдяки їм розвивалася культура вина.
Ось один з головних підсумків, які я виніс зі своїх подорожей: є винні країни, і є горілчані країни. Відповідно, є винні народи, і є горілчані народи. Винні народи — народи духовні, народи з генієм у душі; горілчані народи — хоча й не поголовно атеїсти, але, у всякому разі, схильні до ідолопоклонства. У цих народів рідко бувають так звані всесвітньо-історичні амбіції: їм не приходить у голову ідея, що вони врятують інші народи — якщо буде потрібно, багнетом і прикладом.
В «Філософії вина» Бела Хамваш перераховує
безліч улюблених угорських вин: столових і марочних.
«Хедьальяі» мені теж здається жінкою, але жінкою-королевою. Особисто я не можу уявити, як можна довгий час кожен день пити «хедьальаі», — хоча не вважаю себе людиною зовсім пересічною. Усьому світові відомо, що «хедьальаі» володіє такими королівськими перевагами, яких не знайдеш більше ніде.
”Серсардське” — вино весіль. Воно допомагає нареченій стати молодою дружиною. Це чисте вино Угорщини. Молоде ніколи ні з чим не змішуй, старе ніколи не пий чистим, якщо не хочеш собі смерті.
”Ревфюльопське” — зі справжніх альтанковий вин. Альтанкове вино в моєму розумінні — це ось що: якщо до вас у вересні, уже в сутінках, прийшов добрий друг, то найрозумніше — влаштуватися з ним в альтанці та попивати це вино, із маленьких чарочок, але часто. Це ж вино я рекомендую, коли ви збираєтеся писати лист. Зрозуміло, лист кохання; а взагалі, в залежності від характеру ваших відносин, вина для такого випадку підходять різні. Скажімо, у разі палкого кохання — лише “серсардське”.
”Алмада” любить обід і післяобідній сон. “Фюредське” вино — романтичне.
Серце моє відкрито для “чопаку”, але я не можу прожити і без “дьоргічеі”, а від “арачі” я б ні за які гроші не відмовився, так само як і від “тіхані”. Особливо — від тіханьского “гіркого кореня”... Хто хоч раз пробував судака в маслі, з салатом із помідорів та “гірким коренем”, той швидше забуде якусь картину, побачену в Луврі, ніж це божественне блюдо.
”Шолтвадкертське” схиляє до буяння, до шуму.
Дивна властивість “ченгедського”: воно спонукає до швидких і шалених рішень. Тому, якщо п'єш його, — стережися, щоби не зважитися на щось похапцем, необдумано!
Час пити “кішкьорьошське” — з травня по серпень. Воно гарно йде з легкими м'ясними стравами, з вареною зелениною... Це вино любить музику.
Сезон, коли п'ють “кечкеметське”, — літо та рання осінь. Пити його можна цілий день: до роботи, до їжі, в компанії, навіть до сніданку. Найкраще — за картами, але не коли дуже серйозна гра.
Одразу хочеться скуштувати їх усі, по черзі, чітко дотримуючись рекомендацій :)
У будь-якій книзі, у трактаті, на картинах та мініатюрках історія оживає — хоч у хмільних середньовічних трапезних, хоч у німецьких шнапс-кабаках і англійських джин-барах, в угорських підвальчиках чи карпатських кнайпах — усюди, де люди збиралися більше трьох, вони щось та вживали. Воду в давні часи взагалі пили рідко, побоюючись хвороб — вона була погана, гнила, а то і з чумним шматком м’яса в колодязі, привітом від воріженьків — тож люди надавали перевагу пиву та вину, які самі зробили. Тобто, значна частина історії, події Середньовіччя та Нового часу — можливо, творилися людьми напідпитку :)
Я не знаю, чому нації занепадають, — але рухає їх уперед, схоже, невгамовне бажання людини розважитися, додати в прісне повсякденне життя трошки п’янкого вина. І його найкращі сорти здатні викликати ефект моментальної транспортації в просторі. Мандри заберуть чимало сил і часу, але спробуйте якось угорського — і ви потрапите в Угорщину напевно.
Вино — чудовий засіб порозуміння між різними народами.
Вино — найкращий спосіб обростати веселими друзями.
Вино — досконалий метод філософії.
Можливо, справжня таємниця світобудови — у тому, щоби насолоджуватися вином, як і самим життям, кожною краплею.
Авторка: Тетяна Ямпольська
В статті використані фотографії з: DRÓT / Hamvas Bela / World Heritage Journeys of Europe
