Вино як продукт існує тисячі років. Коркотяг як інструмент для відкорковування вина — приблизно 200. Виходить, до появи коркотягу вино нічим не відкривали? А може, його взагалі не закривали? Але як його тоді транспортували й зберігали? Забагато складних питань — і одна проста відповідь!

 

Швидкий лікбез: пляшкове зберігання вина почали застосовувати лише в Середньовіччі, десь із XVII сторіччя, коли виробництво скла стало масовим і дешевим. Спершу напій зберігали у шлунках тварин. Самі розумієте, що в такому вигляді вино виглядало не надто естетично та зовсім неетично, ще й смак швидко змінювався не на краще.

 

Після шкіряних мішків настала ера глиняних глечиків. Амфори з вузькою шийкою часто зображені на сценах трапез ще з часів Давньої Греції та Єгипту, в них розливали вино від початку його винаходу. Ці амфори закупорювали шматком деревини, заливали смолою або глиною. Це була справжня революція в упаковці: тогочасні маркетологи могли без докорів сумління обіцяти цільовій давньогрецькій аудиторії якісне збереження вина навіть під час довготривалого транспортування.

Потім були бочки, але з ними все зрозуміло. А коли вино розлили у пляшки, постало питання його закорковування. Тодішні винороби згадали про метод закупорювання з фльором античності та використали деревину, а згодом і корок.

 

Але й тут ще не можна починати відлік історії штопору. Бо довгий час для відкорковування вина застосовували пижовник: прилад, яким солдати чистили зброю. Користуватися ним було складно, а інколи ним наносили рани, тому суспільство виноробів активно думало в бік винаходу зручнішого пристрою. І він скоро з’явився. Цікаво, що не за ініціативи винороба, а з легкої руки зброяра. Революційним його назвати було складно, технічно прилад не надто відрізнявся від того самого пижовника, і товариство лишилося незадоволеним.

 

Вважається, що прототип сучасного, яким ми його знаємо, коркотяжки було винайдено в Англії. Перший патент на нього був виданий у 1795 році англійському монахові Семюелю Хеншеллу. В одному з документів, датованому 1861 роком, пристрій описується як «сталевий гвинт для виймання корка з пляшок». Девайс був досить примітивний, тож на нього чекали роки трансформацій.

 

У 1882 році німецький винахідник Карл Вейнке подав патент на складний компактний штопор, відомий зараз як «ніж сомельє». Конструкція з часом мала безліч варіацій, але її початкова форма залишилася незмінною. Вже через шість років в Англії було запатентовано коркотяга «метелика» з важелями у вигляді крил. А в 70-х роках минулого сторіччя інженер Герберт Аллен додумався покрити спіраль тефлоном для легшого використання.

Ну, і цікавий факт (раптом попередніх цікавих вам було недостатньо). Історик і власник найбільшої у світі колекції штопорів Дональд Булл у своїй «Великій книзі штопорів» розповідає, що в певний проміжок часу спеціальний інструмент для вилучення пробки з пляшки «винаходили» понад сотню разів у різних країнах. «Коли автори ноу-хау дізнавалися, що коркотяг уже існує, їхньому здивуванню не було меж! Один в один як це відбувалося з винахідниками велосипеда».

З історією приблизно розібрались, лишилося головне: розібратись із сучасними моделями коркотягів та визначитись, який з них використовувати найзручніше. За цим ми пішли до експерта. Микола Гупало вже 10 років працює з вином. Він одразу при зустрічі каже, що не вважає себе сомельє-снобом.

Микола Гупало, сомельє

«Насправді кожен має використовувати той коркотяг, який йому зручний. Звісно, умовно можна розділити моделі на більш професійні та для домашнього використання. От якраз вдома ви можете використовувати будь-який».

 

Мабуть, найбільш популярний в українців — wing corkscrew, як його називають британці (wing — крило). Або штопор-«метелик». Або «балерина». Або «Шарль де Голль», як величають його французи (за аналогією з улюбленим жестом генерала де Голля — піднятими догори руками). Згадалася фраза з радянського фільму: «…він же Гоша, він же Гога».

«”Балерина” — мабуть, найпрактичніший і найлегший у використанні домашній формат. “Плечики” піднялись, ти їх опустив, відповідно, пробку дістав. Сама спіраль у якісних “метеликів” покрита тефлоном, що робить введення спіралі в корок делікатним. Тому навряд чи вона призведе до крихт корку в напої, як про це часто пишуть в оглядах. Але знову ж таки, ми говоримо про високоякісні моделі та хороший корок».

 

Напевно, у кожного в шухлядці завалявся найпростіший коркотяжка з давньою історією.

«Є ще гвинтовий штопор, який виглядає як літера “Т”. Це найпростіший девайс. Він не суперзручний, там немає “сходинок”, якими можна впиратись у саме горличко, тут треба розраховувати лише на власні сили. Фізично не кожна людина може подужати відкорковування гвинтовим, тут можна і вино розлити. Поранитись маловірогідно, але все може бути. Не раджу».

 

На противагу найменш зручному поговоримо про найзручніший. Це найпростіший у використанні та наймодерновіший, «розумний» електричний коркотяг.

«Електричний коркотяг дуже зручний у використанні, не посперечаєшся. Їх є кілька конфігурацій, найпопулярніший механізм — це коли таким “тунелем” огортаєш горлечко пляшки, натискаєш кнопку, він сам “засверлився” та дістав пробку. Але ж пропадає увесь шарм, краса, харизма, романтика відкорковування пляшки. Це одна з причин, і мабуть, головна, чому профі не користуються ним. Не уявляю, щоби купити хорошого вина, приготувати смачну вечерю, красиво сервірувати стіл… і відкрити пляшку електричним штопором. Пропадає вся атмосфера. Але так особисто для мене: упевнений, що багатьом ця модерновість, навпаки, подобається. Питання смаку».

 

Сам Микола, як і більшість сомельє, найчастіше користується так званим «ножем сомельє».

«Тому він так і називається, бо має ніж невеликий, за допомогою якого можна зрізати капсулу або сургуч. Цей коркотяг від самого початку проєктувався як професійний прилад. Можна сказати, він більш “породистий”, але в мене немає точного пояснення, чому сомельє всього світу користуються здебільшого ним. Ймовірно, саме через поєднання ніж + штопор він найбільш функціональний. Плюс, його можна покласти в кишеню».

До комплектації деяких «ножів сомельє» входить прилад для відкривання пляшок. Тоді його ще називають «нарзаннік» — згідно з найменуванням популярної за радянських часів мінеральної води «Нарзан». Більшість «ножів сомельє» має всього чотири повних завитки спіралі — та цього цілком достатньо для видалення корку з пляшки. Двоступеневий металевий упор дозволяє витягувати пробку за два рухи без особливих зусиль.

 

«Не маючи спеціальних навичок, користуватися “нарзанніком” уперше не надто зручно, але це справа практики. Насправді його може освоїти кожен».

 

Пляшки, що пролежали в льохах не один десяток років, потребують особливої ​​уваги. Натуральні пробки стають субтильними, тож дістати їх звичайним спіральним штопором іноді неможливо. Для відкупорювання таких пляшок використовують особливий різновид викруток — «циганський» штопор, або «штопор дворецького».

Імовірно, так його назвали, бо ним можна відкрити пляшку, не пошкоджуючи цілісність пробки. А значить, підмінити в ній вино. Виходить, колись в обслуги була можливість непомітно поласувати дорогим вином коштом господаря.

 

«Там є ручка та два металевих “вусика”, от вони всі чудеса й роблять. Потрібно обидва вусики вставити між стінкою пляшки та корком. Потім круговими акуратними рухами дістати акуратно корок: і це його не деформує, він не кришиться, не псує вино. Так само можна й закрити пляшку: затиснути пробку “вусиками” та закрутити її всередину».

 

Існують і статичні види. Наприклад, коркотяг з домкратом. Часто це колекційні моделі, іноді навіть настінні, їх здебільшого використовують на виноробнях або встановлюють у винних льохах.

 

«Практично, з домкратом — це така ж система, що й з плечиками, тільки з одним важелем. Не бачив, аби ними часто користувались».

 

Втім, як і «кролик з рогачем». Такий девайс зустріти — рідкість.

«Є навіть компанія Rabbit, яка виготовляє ці прилади. Його так назвали через “вуха”, як тільки бачиш цей коркотяг — одразу розумієш, чому така назва. Вони бувають механічні чи електричні. Я особисто жодного разу не бачив їх ані в закладах, ані вдома в когось. Але вони є у продажу, їх досить легко купити».

 

Ну й наприкінці — пристрій, який корок не тягне, але пляшку відкриває. Вірніше, він її навіть не відкриває, але вино з пляшки налити можна. Це Coravin.

«Коравін не зовсім коректно класифікувати як штопор. Він складається з кількох частин: там є голка, є балон з інертним газом аргоном. Голкою пробивається корок, перевертається пляшка, натискається кнопка, газ потрапляє до пляшки, під тиском вино виходить у келих. Після того, як голку дістали, газ створює прошарок між киснем та вином, що не дає можливості вину окислюватись. Корок затягується, якщо він якісний. Вино може далі стояти стільки, скільки потрібно».

 

Це таке витончене розв’язання одвічного питання: як скуштувати унікальне колекційне вино, не відкриваючи його? Так, коравін можна вважати інноваційним винаходом, і винний світ чекав на нього сотні років. Але в усьому є мінуси.

 

«Варто розуміти, що до нього треба купувати балони з газом (близько тисячі гривень за один — ред.). А ще, якщо пробити голкою корок, наприклад, сто разів, то корок не затягнеться, до пляшки потраплятиме кисень, ще й вино виливатиметься. Моя особиста думка: протикати пробку коравіном можна максимум до 20-ти разів, і лише якщо пляшка закрита якісним корком».

 

Розвивається виноробство, за ним розвиваються й усі пов’язані технології. Можливо, спрощений аналог коравіну скоро буде в кожній родині. А може, людство ще сотні років не зраджуватиме «метелику» чи «нарзаннікові», — покаже час. Принаймні, останній відмінно служить нам приблизно 150 років і здавати позиції не збирається.

Авторка: Катя Бичкова

Фото і відео: Катя Бичкова