2021. Вино та підсумки


• Оцінити рівень обізнаності з маркою «українське вино» мають фахові компанії, ми натомість нотуємо значне зростання зацікавленості до українського вина (очевидно, це частина загальної тенденції підвищення споживання вина). Так, це відбувається переважно в середовищі середнього класу (за цінностями, не за заробітками). Так, у нашій країні цей прошарок надто малий, але він збільшується разом із розвитком винної культури 🙂

• Винний туризм (енотуризм) також набирає обертів. Навіть до нас як до медіа, яке пише про конкретні виноробні, нерідко звертаються за допомогою в організації винних турів (зізнаємося, ми над цим задумалися). І тут проблеми наступні: не всі винороби готові приймати відвідувачів. Якщо під’їзні шляхи — проблема регіону, то банальний вказівник чи вивіска — це вже спроможні зробити виноробні. Привітність винороба нічого не коштує, а результатом може бути +1 ящик вина, який відвідувачі заберуть із собою. А ще — комплексність. Її не вистачає. Адже хочеться не лише відвідати виноробню, а й довколишні цікаві місця, смачно поїсти, зупинитися на ніч… Деякі виробники починають це усвідомлювати та рухатись у напрямку розбудови своїх виноробних осередків як окремих туристичних крапок.

• Винним симпатикам недостатньо купити українське вино, вони очікують на історію про це вино та винороба. Так, у тому, що українське вино гідне уваги, поки що треба переконувати. І справа навіть не в сумнівах у якості. Ми — нація скептиків, особливо це стосується довіри до виробників продукції та бізнесу загалом. Ми звикли, що всі хочуть нас «нажухати». Скільки коштує дешеве українське вино у звичайному магазині? Хіба може хороший продукт так коштувати? Хм… А чому українське вино таке дороге? Я за такі гроші куплю 2–3 пляшки італійського, в якому я вже впевнений… І ось тут вступають в гру особисті історії людей, що завзято займаються улюбленою справою. Вино — це в першу чергу земля та винороб, точніше, його характер, його філософія, його принципи. Дізнаючись більше про виноробів, ми починаємо більше довіряти їхнім винам, вчимося відчувати «смак землі». І саме тому, до речі, обовʼязковим супроводом наших винних абонементів є листи з детальними описами вин та виноробень, що їх виготовляють.

• Важливо! Хто вже спробував вино, не має питань до ціни. Мова тут йде про дорогі вина. Насправді ціни на українські вина виправдані — принаймні, ми готові відповідати за малих виноробів, з якими стикалися безпосередньо. Якщо це власні виноградники, ручний збір врожаю, витримана технологія виробництва, нерідко ще й відмова від хімічної обробки лози та стабілізаторів готового напою — це великі витрати. І повірте, у багатьох українських крафтовиків мова про прибуток наразі не йде. Вони розуміють, що працюють на наступні покоління.

• Продовжуючи тему культури винопиття. Цьогоріч у країні відбулося багато різноманітних фестивалів вина, довгоочікуваних після першого року тотальних локдаунів. Деякі з них націлені безпосередньо на українського виробника. Ми далеко не всі встигли відвідати та поставили в розклад на наступний рік ті, дати яких уже відомі. Це безумовно позитивна тенденція, яка допомагає знайомити споживача з виробниками та вмикати елемент довіри, якого так не вистачає в наших стосунках з українським вином.

• В Україні дотепер немає запиту на винну журналістику. Є блогери, численні винні активісти, але ні винороби, ні винні асоціації не розуміють, що таке журналістські стандарти в нішевому медіа. Тут є сенс розгорнути пункт, бо «Серцевина» — насамперед медіа, але зробимо це в окремій колонці нашої редакторки. Додамо лише: головні переваги нішевих медіа, які працюють, дотримуючись журналістських стандартів, — незалежний та незаангажований погляд на галузь. Адже вони бачать ситуацію у своїй ніші цілком, дивляться на неї ззовні, а не зсередини. І саме в здоровому просторі незалежного погляду може успішно розвиватись галузь. Упевнені, що рано чи пізно ми прийдемо до цього.

Редакція «Серцевини»