Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Morbi eu nulla vehicula, sagittis tortor id, fermentum nunc. Donec gravida mi a condimentum rutrum. Praesent aliquet pellentesque nisi.

Урожай на карантині

11 листопада католицька церква відзначає День святого Мартина, якого вважають покровителем дітей, вояків, жебраків, ткачів та подорожніх. А ще святий Мартин є патроном виноробів. Мабуть тому, що саме в цей період на початку листопада, коли сільські працівники можуть видихнути після тривалої праці на землі, вино з останнього врожаю стає придатним для першого частування. І саме в День святого Мартина, 11 листопада, винороби вшановують молоде вино.

 

Святий Мартин народився на території сучасної Угорщини в IV сторіччі та є одним з найвідоміших святих Франції. А ще він — покровитель закарпатського Мукачева, де виробництво вина налагоджено буквально в кожному дворі. Європейські, точніше, французькі винороби таке вино називають божоле, на нашій території це вино споконвіку називається «святомартинівським».

 

Кожен винороб чекає на цей момент: відкоркування першої пляшки молодого вина з останнього врожаю. Щоби зрозуміти якість цьогорічних природних умов, ціну затрачених зусиль і, зрештою, вдачу, яка мала б посміхатись винним трудоголікам. Але в тому полягає драйв виноробства: кожен рік має власні приємні або не дуже несподіванки, і ніхто не може запрограмувати ідеальний результат. Цей рік повний, м’яко кажучи, несподіванок. І справа тут не стільки в карантині, що викликаний епідемією. Будемо відверті, карантин питтю вина точно не завадив, скоріше навпаки. Проте, почавшись кардинальною зміною звичного способу життя, 2020-й підкреслив свій складний характер безсніжною зимою та посушливим літом — а це вже для виноробів суттєва причина для хвилювань.

 

Тому не дивно, що винороби трошки… ні, не забобонні, скоріше, з повагою ставляться до природи, народних прикмет та покровителів, які визнані захисниками галузі протягом століть.

 

«Ми хвилюємося», — говорили одне одному технологи й виноградарі перед збором осіннього врожаю. Вони завжди нервують із початком сезону, але цього року розуміли: очікують на перший врожай на карантині. Від цього нервували ще більше. Через посуху винограду майже не було: великі заводи скуповували його у приватних господарів. Але якщо з цією проблемою винороби вже впоралися, то тепер їм потрібно вчитися розповідати про вино скайпом і вигадувати: що робити з людьми, які масово захотіли на екскурсії, при тому, що туристичний сезон добігає кінця.

 

Перед прийдешнім святом ми розпитали різних технологів і виноробів маленьких підприємств: як вони зібрали врожай в умовах карантину та з яким настроєм підходять до проби першого «святомартинівського».

Beykush

Миколаївська область

До середини жовтня команда закінчила збирати врожай. Але навіть те, що виноградники Beykush розташовані біля моря та двох лиманів, не врятувало виноробню від посухи.

 

«За рік було лише два сильних дощі, які промочили землю», — виноробка Ольга Ромашко зауважує, що команда не була готова до такого: врожайність цього року в два чи в три рази менша, ніж минулого. Лозі всього вісім років, але вона вже не зможе набратися сили, якщо не буде вологи та вдарять заморозки. Винороби почали обговорювати можливість штучного поливу, але це може бути тільки привезена вода, бо прісної поблизу немає.

 

Цього року через карантин Beykush уперше не запросив на збір винограду волонтерів та практикантів з Національного університету харчових технологій у Києві. Але влітку до виноробні люди масово почали записуватися самі. Спочатку було незрозуміло, що відбувається.

«Телефонували люди, говорили: “За кордон я не поїду, шукаю альтернативу”. Хоча б чесно. Всім хотілося відпочивати. Нам видно море, пляж з виноробні, там було багато людей. Вони самі не приходили, але нам дуже настирливо телефонували турагенції. Ми робили екскурсії з лімітованою кількістю людей. По п’ять найбільш докучливих туристів в альтанки пускали», — розповіла Ольга.

На карантині у виноробні придумали продавати спеціальні винні сети. «Самоізоляція» та «Диван і штопор» були найзатребуваніші, але зараз ця хвиля спала, назви змінили. Шукатимуть нові способи підвищувати продажі, може, будуть радитися зі своїми ж покупцями у чаті, який розвивали під час карантину.

 

Хвилюються у Beykush і за співпрацю з Біссо. Він болгарин, який багато років живе у П’ємонті, професійно знається на вині та полюбляє українські вина. Щороку Біссо Атанасов приїжджав у Beykush, він став консультантом виноробні, допомагав визначити нормальний купаж, оцінював зразки вина. Але цього року Біссо вперше тестував вино у скайпі.

Зробіть собі паузу. Завітайте до нашої крамниці. Серцевина — це медіа, ваша покупка — це донейт нашого проєкту.

Виноробня Мар’яна та Наталі Шевченків

Одеська область

Мар’ян ледве встиг зібрати врожай: «Спочатку казали, що сезон затримується через посушливе літо, потім — навпаки, деякі сорти прибрали раніше. Я звик, що беру каберне наприкінці вересня, але деякі господарства до цього часу вже все продали». Мар’ян купує виноград на півдні Одеської області. Він помітив, що цього разу зі збиранням білого всі затягнули, а червоний раніше почали збирати: «Нікому не вистачало винограду. Заводи наперед проплачували та викупали весь урожай».

 

Мар’ян з Наталею живуть у Біляївці на березі Дністра, і поки виноробство для них — хобі. Але говорять, що карантин пішов на користь, бо саме навесні та влітку вони зайнялись отриманням ліцензії, почали оформляти свій виноградник і побудували альтанку, щоби водити екскурсії на виробництво. Одразу вирішили співпрацювати з місцевими турфірмами. Але в серпні Біляївка потрапила до червоної карантинної зони, і все закінчилось. Зараз місто в помаранчевій зоні: здається, можна проводити невеликі екскурсії, але всі приїжджають сюди на річку, кататися на байдарках та човнах.

«Приїжджають дивитись на воду й заходять до нас. А зараз холодно… Це вже не так романтично», — визнає Мар’ян.

 

Поки що він може заробляти лише на екскурсіях, дегустаціях та різних фестивалях. Але цього року в Біляївці не було навіть Дня міста, що вже казати про великий гастрофестиваль «Дністровська вертута», який, звісно, також скасували.

Цей рік для виноградної лози був не надто сприятливим. Зимостійкі сорти — у меншій мірі, а вкривні сорти особливо постраждали від пізніх весняних морозів та приморозків до мінус 10—12 градусів. Неморозостійкі сорти зовсім загинули, а більш витриваліші пізніше відбили молоду лозу, та на ній не було зав’язі грон.

* * *

Цьогорічна лоза переживе і цю зиму, якщо вона добре визріла та виноградарі врахують біологічні особливості сортів та гібридів, а також візьмуть до уваги цьогорічні помилки й застосують агротехнічні прийоми для загартування рослин.

* * *

Степ завжди був зоною ризикованого землеробства. З п’яти років були один-два роки врожайні, а решта — ні. Розраховувати, що наступний рік буде кращим, не варто. Неможливо передбачити, скільки опадів випаде в осінньо-зимовий період, яким у цей час буде температурний режим, тому лише нові технології вирощування та нові перспективні сорти та гібриди можуть забезпечити стабільно високі врожаї винограду. Рослинам потрібно небагато: волога, кисень та поживні речовини. Ці фактори, як ми бачимо,  великою мірою залежать від людини.

 

Любов Іванівна Білодід,
агрономка, викладачка Бердянського фахового коледжу
Таврійського державного агротехнічного
університету імені Дмитра Моторного.

«Винний дім Гігінеішвілі»

Вінницька область

Директор цієї торговельної марки Олександр Дьяков завжди брав виноград у Одеській області, але цьогоріч уперше поїхав на Закарпаття. «В Одесі згоріло багато мускатних сортів. За день-два потрібно було зібрати врожай, щоби зберегти баланс кислотності та цукру. Деякі фермери не встигли», — пояснює Олександр. Він відмовився від їхнього винограду. А потім разом із командою вирішив, що треба нарешті робити справжнє вінницьке вино.

 

Біля Могилів-Подільського з’явилися виноградники «Винного дому Гігінеішвілі». Торік там посадили багато саджанців, зараз винороби спостерігають за ними та водночас шукають інші сорти, які мають прийнятися у Вінницькій області. Ще під час карантину винний дім запустив безкоштовну доставку вина, аби люди не виходили на вулицю заради однієї пляшки.

«Карантин змусив нас рухатись. Те, що ми відкладали, почали робити. Як-то кажуть… Біда змусила», — говорить Олександр.

 

Після того, як «Винний дім Гігінеішвілі» взяв два золота та одне срібло в конкурсі «Одеський залив», і про це почали писати, збільшилася кількість онлайн-продажів вина, стало більше підписників у Facebook та Instagram. Але Олександр не вірить у соцмережі: «Я не думаю, що за соцмережами — майбутнє алкоголю. Люди хочуть подивитися на корок, взяти до рук пляшку, поговорити з сомельє».

 

Олександр прагне повернутися до роботи з ресторанами, барами, великими магазинами, бажає, як і раніше, проводити дегустації.

Father’s wine

Тернопільщина

Володимир Буячок робить тут «татові вина», хоча завдяки новій етикетці, яку впровадили на карантині, вони виглядають як найбільш сучасні та молодіжні українські вина.

 

У маленькій сімейній виноробні на Тернопільщині теж зібрали врожай. Посухи тут не було, навпаки, надлишок води. Через спеку та вологість, а не через посуху, у Father’s wine втратили приблизно 15% врожаю.

 

Цьогоріч родина впевнилася, що на Тернопільщині краще родить білий або рожевий виноград, а червоний не набирає зрілості. У Father’s wine кілька років тому саджали багато різних сортів, тепер спостерігають за деякими, щоб із восьми обрати два-три й працювати далі з ними.

 

Сама виноробня досі закрита: так вирішила вся команда. «Під час карантину ми не робили екскурсії, ми нікого не приймаємо, не хочемо наражати на небезпеку. На фестивалі теж не поїдемо, ми закриті зараз», — зауважила співвласниця виноробні Оксана Буячок.

Фермерське господарство «Терруар»

Закарпаття

Під час карантину власник господарства Мілан Беринець нарешті отримав ліцензію, на яку чекав декілька років. Це подія, бо «Терруар» став першою приватною ліцензованою виноробнею на Закарпатті. Влітку про це писали всі місцеві медіа.

 

«Терруар» виробляє до 12 тисяч літрів вина на рік. Знаходиться господарство безпосередньо в готельно-ресторанному комплексі в Мукачево. Виноробню та виноградники видно з ресторану. Весною комплекс був повністю зачинений, влітку почав працювати. Зараз туди можна прийти лише у вихідні.

 

У господарстві працює мало людей, тому їм це рішення допомогло: вони збирали виноград буднями, коли нікого немає, щоби всюди встигнути. Зараз у «Терруарі» бродять уже всі види вина. Команда майже доробила новий сайт проєкту з можливістю замовляти вино онлайн, починає відновлювати екскурсії, пускати туристів. Господарство співпрацює з турагенціями, і там кажуть, що люди телефонують постійно, хоч і не завжди набираються групи.

Ось так маленькі українські виноробні пережили та продовжують працювати на карантині. Їм складніше, ніж великим компаніям, але кризовий період продемонстрував: виживає той, хто оновлюється.

Авторка: Катерина Нікітенко

Якщо вам до вподоби наша ідея розвитку культури довкола виноробства, вдумливого споживання, фермерства, екологічності. Якщо ви слідкуєте за нами, читаєте, дивитесь, слухаєте. Як знак зацікавлення та підтримки – робіть покупки у нашому магазині.